В'ячеслав Володимирович Юрію Долгорукому, 1151 р.

Від В'ячеслава Володимировича до Юрія Довгорукого, 1151 р.

9.

азъ єсмь брате тобѣ мъного мълвилъ. и Изѧславоу ѡбѣма вама. не пролиита крови христьіаньскы. ни погоубита Роусьскы землѣ того ва єсмь боронѧ и не правилъ себе ѡже мѧ переѡбидила и пьрвоє и дроугоє. и бещьстьє на мене єста положила. а пълкы имѣѭ а силѫ имѣѭ. и богъ ми далъ. но ıазъ Роуськыѧ дѣлıа землѣ. и христıанъ дѣлıа. того вьсего не помѧнѫлъ. нъ и єще то вамъ єсмь. ıавилъ. ѡже Изѧславъ ѣда битъ сѧ. съ Игорьмъ тако. мълвить. ıазъ Кыєва не собѣ ищѫ. нъ ѡно ѡтьць мои Вѧчьславъ. братъ старѣи. а тому єго ищѫ. а то ти мълвить битъ сѧ ѣда а и богъ ємоу помоглъ. а ѡнъ же Кыєвъ собѣ. и єще над тѣмь. и Тоуровъ и Пиньскъ оу мене ѿѧлъ. то ти Изѧславъ мѧ тѣмь приѡбидилъ. а ты пакы брате поѣда Переѧславлю съ Изѧславъмь. битъ сѧ. тако же мълвиши. азъ Кыєва не собѣ ищѫ. ѡно оу мене братъ старѣи Вѧчьславъ. ıако и ѡтьць мънѣ а тому єго ищѫ. а богъ ти помоглъ. а ты же Кыєвъ собѣ. и єще надъ тѣмь Пересопьницѭ и Дорогобоужь єси оу мене ѿѧлъ а ты мѧ тако переѡбидилъ а мънѣ єси Вышегородъ ѡдинъ далъ. ıа же того вьсего не правилъ. Роусьскыѧ дѣлıа землѣ. и христьіанъ дѣлıа и єще ваю єсмь оустѧгывалъ. а вы мене не слоушаєта тоти ни мънѣ єста не оуправила єже рекъша нъ богови то ми єси мълвилъ. противоу моложьшемоу не могѫ сѧ поклонити се же Изѧславъ аче и двоича стѫпилъ слова своего се же нынѣ добывъ Кыєва. и поклонилъ ми сѧ. и чьсть на мънѣ положилъ и Кыєвѣ мѧ посадилъ и ѡтьцьмь мѧ назъвалъ. а ıа єго сынъмь. дажь єси реклъ моложьшемоу сѧ не поклонѭ. да се ıазъ тебе старѣи. єсмь. не малъмьъ нъ мъногъмь. азъ оуже. бородатъ а ты сѧ єси родилъ. пакы ли хочеши на моє старишиньство поѣхати ıако то єси поѣхалъ. да богъ за вьсимь (429—430).

Переклад
Я, брате, вже багато говорив тобі і Ізяславу, обом вам: «Не проливайте крові християнської, не нищіть Руську землю». Це вам заборонявши, я не зважав на себе, що ви обидва мене сильно образили, і перший раз, і другий, і безчестя на мене склали. А я війська маю і силу маю, бо бог мені дав. Але я задля Руської землі і задля християн того всього не згадував, а навіть ще й те вам дав знати, що Ізяслав, їдучи битися з Ігорем, так каже: «Я Києва не собі домагаюсь, але он батько мій В’ячеслав, брат старший, і йому його я домагаюсь». А як він це говорив, битися їдучи, то й бог йому допоміг. А він же — Київ собі, а іще до того й Турів, і Пінськ у мене відняв. Тож Ізяслав мене тим сильно образив. А ти також: «Брате, поїдь до Переяславля з Ізяславом битися». Ти так само говориш: «Я Києва не собі домагаюсь. Он у мене брат старший В’ячеслав, він як батько мені, і йому його я домагаюсь». І бог тобі допоміг. А ти ж — Київ собі, а ще до того Пересопницю і Дорогобуж у мене відняв. І ти мене так само сильно образив, а мені один Вишгород дав. Та я на все те не зважав задля Руської землі і задля християн, а ще вас обох стримував. А ви мене обидва не слухаєте, хоча ж не мені ви не вгодили, як кажуть, а богові. І таке ти мені сказав: «Перед молодшим я не можу поклонитися». А от Ізяслав, хоча й двічі він відступив від свого слова, а тепер оце, добувши Київ, поклонився мені, і честь мені склав, і в Києві мене посадив на престол, і батьком мене назвав, а я його — сином. А що ти казав: «Молодшому я не поклонюся», то я ось старший за тебе не на мало, а на багато. Я вже бородатим [був], а ти родився. Якщо ж ти хочеш на моє старшинство поїхати, як оце ти поїхав,— то хай буде воля божа в усьому.