В'ячеслав Володимирович Юрію Довгорукому, 1149 р.

Від В'ячеслава Володимировича до Юрія Довгорукого, 1149 р.


1.

се ѫгре оуже идѫть, а лѧдьсции кънѧзи въсѣли оуже на конѣ, а изѧславъ ти оуже доспѣваєть… любо даи изѧславоу чего ти хочеть. пакы ли, а поиди пълкы своими къ мънѣ. застѫпи же волость моѭ. изѧславъ ми то мълвить: ты ми бѫди въ отьца мѣсто. поиди сѧди же въ кыєвѣ. а съ гюргемъ не могѫ жити. не хочеши ли мене въ любъвь приѧти. ни кыєвоу поидеши сѣдѣти. а хочѭ волость твоѭ пожечи. нынѣ же брате поѣди, а видѣвѣ оба по мѣстоу чьто на богъ дасть. любо добро. любо зъло, пакы ли брате не поѣдеши на мѧ не жалоуи. аже моєи волости пожьженѣ быти (385—386).

Переклад:
Ось угри вже йдуть, і лядські князі вже сіли на коней, а Ізяслав теж уже збирається… Ти або дай Ізяславу, чого він хоче, або ж піди до мене своїми полками. Захисти мою волость. Ізяслав мені таке каже: «Будь ти мені замість батька. Піди і сядь на престол у Києві, бо я з Юрієм не можу жити. Якщо ж не хочеш зі мною в мирі бути, і до Києва не підеш на престол — я попалю твою волость». А тепер, брате, поїдь куди-небудь, і ми оба побачимо, що нам бог дасть — чи добро, чи зло. Якщо ж, брате, не поїдеш, то на мене не нарікай, коли мою волость попалять.